Холодом колючим, стелеться зима,
Наче нема краю, світу вже нема.
Заміта дороги, гори, і моря,
Завиває вітер, в вікна. Йде зима.
Застилає снігом і рівняє скрізь,
Гори і долини, і життя живих.
Тут, підперті вітром, служать і живуть,
І діватись ніде, все вже з нами, тут.
І єдиним кроком вічно ти живеш,
Миттю і чеканням, баченням свого.
Йдеш на зустріч вітру, і людей ведеш.
Спереду нічого, далі вже кінець.
Завиває вітер холодом й теплом,
Люди ждуть і вірять в сонце і добро.
Теплиться надія в серці поміж нас,
Що прийде заміна, бо вже скоро. Час.
І ніхто, ніколи, вже не скаже в лоб,
Що все це даремно, і життя – пісок.
Ніжно і відверто, пам’ятаєш ти,
Молодості перші, кроки і шляхи.
Буде, що сказати, потім у житті,
І людей повчити, мужності й красі.
Мовчки, проти вітру, дивлячись вперед,
Відновити долю і життя людей.
Хто пройшов крізь ночі, бурі і сніги,
Жив на цім кордоні і беріг, як міг,
Мир і ніжний спокій Великої землі,
Та любимих очі, чекаючі завжди.
Завиває вітер, в душу. Йде зима.
Скоро все скінчиться, прийде і весна...
ID:
343833
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 14.06.2012 00:28:04
© дата внесення змiн: 08.07.2012 13:17:49
автор: Ю.Вороньківський
Вкажіть причину вашої скарги
|