"Війна"-радіо промовило,
Нещастя воно замовило.
І плакали усі,ні,вони ридали,
І падали на землю,і кричали.
Кричали,що не треба цієї гри,
Цієї безстрашної,кривавої війни!
А час ішов,його не зупинити,
Хотілося кожного лишити.
Лишити вдома і не відпускати,
І у руках міцно обійняти і тримати....
Хотілося так кожного лишити,
Бо кожен хоче на цьому світі жити.
І він пішов,ще молодим він був,
Але про сім"ю і Неї там він не забув.
А матір плакала й казала:
"Не йди!"Благала,заклинала.
Та він все вирішив-він йде,
Але обов"язково він до них прийде.
Батько як міцний дуб стояв
Нічого не промовив,він мовчав.
А наречена,що й казати і не знала,
Бо так палко вона кохала...
Остання ніч...і тихо надворі
І не літали навіть комарі...
Усюди горе і печаль
І буде скоро й у нього медаль...
І тут Вона порушила тишину,
Вона сказала:"Я люблю,
Тебе,не йди,залишся і зі мною"
-Та я прийду вже скоро за тобою,
Зіграємо шумне весілля ми,
Я знаю,що про це так мрієш ти!"
-Ні,я мрію не про це,на жаль
Відчуваю,що буде мені печаль.
Мрію я,щоб ти живим лишився,
Бо як тебе не буде,то на кім жениться?
Кого кохати і любити?
-Я повернусь,я обіцяю,
Клянусь тобі і заклинаю....
Настав світанок,ранкові роси,
А у душі сум і сльози...
і він пішов,зник,мов тінь,
А вони ще довго дивилися у слід...
Вже все інакше і не те,
Здається біль ніколи не мине...
А матір й наречена вдвох,
Плекають і несуть любов...
І звечора до рання на колінах
Моляться за жениха і сина...
А там війна йде,не згасає
І багатьох у землю забирає.
А там прокляття і журба,
А там в крові стоїть верба...
І шум,і страх,і постріли лунають
Скільки їм жити-не знають....
І так і він,пішов й боровся,
І на ножі не раз він напоровся!
І кров текла червона і багряна
-Ой,рідний батьку,мати і кохана!
Та він вставав і йшов,
Тут вже не один з життя пішов.
Та він ще є,він ще живе,
Його ще тіло не гниє,
Бо він так хоче просто жити,
Він обіцяв і жити,і любити.
І ось вечоріє,скоро ніч,
Темно і не має свіч.
І пише він листа додому,
Надію його життя складного.
І пише він на білому листку:
"Привіт рідня!я вас люблю,
У мене добре все,мене чекайте,
Не забувайте.Побіг я.Прощавайте".
І знову ранок,що він принесе?
Та знову життя він забере.
І знову крик і вистріл гармати
Й стоїть сполохана мати.
Забилось серце в неї так
І зрозуміло-щось не так!
Та отримала листа вона,
Але чула невістка,що вже вона одна.
Читаючи листа прийшла їм звістка,
А на ній чорная мітка!
Упала мати вниз і закричала:
-А я чекала!я чекала!
А важко як було дівчині,
Майбутній солдатовій дружині!
А батько нічого не знав,
Він мочав...мовчав...
І ось з неба краплі дощу,
Він пішов!чому?чому?
Він став проти ворога страшного
Та не боявся він нічого.
Любив країну він свою,
Україну нашу молоду!
І сльози з краплями дощу змішались,
І жити їм теж якось не бажалось.
І бачить небо сіре-сіре
В крові землю загорілу,
І бачить матір,батька,сестру
І цинкову заплакану труну.
Кричала матір"ну не йди,
Не йди,зажди,зажди,зажди!»
А батько дуб міцний стоїть
Й мовчить,мовчить,мовчить.
Лиш тихо схлипує,ридає
І сльози,мов воду солену ковтає.
Дівчина схилилась над труною,
Тепер залишиться вона йому сестрою.
Й згадала ніч вона останню,
Й сказала вона слова йому прощальні:
-Ти ж обіцяв,що повернешся!
Ти ж казав,що ти клянешся!
І що?дивлюсь в сиру труну,
Але я тебе так палко ще люблю!
А я кохала,кохаю і кохати буду,
Тебе мій,милий голуб,не забуду!
І небо плакало й від блискавок палало
Як жити далі їм-не знало!
Та буде далі мить одна-
Старі батьки і наречена все сама!
І буде пам"ятати Україна,
Вже незалежная країна,
Сина свого і патріота,
Сокола й духа народа!
І буде ще печаль,
І посмертная медаль.
ID:
339675
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 25.05.2012 00:27:43
© дата внесення змiн: 25.05.2012 00:27:43
автор: Мишонок
Вкажіть причину вашої скарги
|
