Було вже темно надворі,але горіли ліхтарі…Вона вибігла з під'їзду вся всльозах..Здавалося,що вже її нічого не зупинить,вона біжить до бажаної мети.А що саме є її головною метою?Важко сказати,напевно-смерть…Потойбічне життя….Адже на цьому світі важко жити….Та вона і не живе,а просто існує.Вона посміхається усім,коли на душі буря,допомагає,коли там-ураган…Ніхто не знає,що там всередині у неї.А життя грає з нею у сувору гру…Рулетка…Ще одне випробування,як вистріл.Запитання лише одне:"Хто переможе:Вона чи дуло пістолета підназвою «Життя»?"…
Вона сильна,скільки всього пережила:….і біль,і смуток,і печаль,і жаль,і ненависть,і радість водночас…Вона не може постійно плакати,така вже її натура…Бо десь там всередині її душі,в шматочку ще живого серця закладена любов до всього живого,до життя,до людей.А які зараз люди?Світ змінився.Коли навіть близькі не розуміють,що можна говорити про чужих?!Де справедливість?Нема!В одних є все:гроші,успіх,слава,в інших-горе,біда,злість…
Вибігши наподвір'я,вона не знала куди прямувати.В її голові було все сплутано…Всі її думки танцювали хаотичний танок,від якого паморочилась голова…
Пішов дощ…Але це на краще...Він приховував сльози,на які звертали увагу прохожі…З іншого боку-дощ-це погано,коли бракує парасольки…Вона промокла до нитки,була в розпачі…
-Куди мені бігти,куди іти і,що робити далі,Господи?!-кричала вона,-забери мене до себе,БЛАГАЮ!!!
Та здається,що все було проти неї зараз…
Вона побігла на міст…Там їхав поїзд,всередині якого були люди…У всіх них різні обличчя.У когось на лиці обіда,в когось радість,у когось невиспані очі,у інших сльози…Дивилася вниз…Не було вже страху,вона забула як це боятись…Життя її навчило всьому,показало всі свої сторони.Але страшно покидати всіх…Друзів,близьких,батьків…Це миттєва слабість,стан душі і тіла…А що далі?Для кого краще?Лише для неї…Егоїстка…Бо якби життя виграло цю гру,щоб було далі?
Труна обшита червоним бархатом,білі лілії,кали,гвоздики,вінки…Засмучені родичі,друзі,близькі,сльози,крики ридання…Але саме головне заплакана і втративши надію мама,яка подарувала можливість жити,подарувала життя.А яке життя-кожному своє,кожний обирає свій шлях сам…
Постояла,подумала,закурила…Обіда на життя минула…Життя програло ще один раз…Перестав падати дощ…Десь зацвірінькала пташка…Вона вже не думала,просто стояла і докурювала сигарету…Їдкий дим подразнював невміюче курити горло,попіл падав униз,легко і безвучно…
Волосся колихав мокрий вітер,туш розтеклась по щоках,вії похилились від солоних сліз,повіки були важкими,бо немогли вмістити в собі стільки сліз…
Заплакана і душевно розбита вона думала:-Що буде далі? Незнаю,але я мушу поборити ці чорні смуги життя…І тут згадались слова розумної людини,якої вона не знала:»Хочеш бути щасливим?-навчися страждати»…Так,вона страждає,та це все випробування її долі,життя…Вона їх подалає…А далі її чекає лише радість,сміх і щастя…
Спустилась і пішла поволі…Куди йшла?Вона сама не знала…Але невдовзі опинилась дома.
Прийняла душ…Сиділа накрита теплим пледом і пила теплий чай,гріла простужене і подразнене сигаретою горло.Думала….В кімнаті стояла тишина і запах лимона,який легкою смугою виходив з чашки,яку вона тримала тремтячими руками.Заснула…
Зранку вона встала весела та бадьора,правда дещо відчувала в'ялість вчорашнього вечора,про який згадувати навіть не хотілось,адже почалось нове життя…Саме так-нове життя…Вона змогла і витримала все…Вона сильна….
ID:
339465
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.05.2012 00:01:06
© дата внесення змiн: 24.05.2012 23:56:11
автор: Мишонок
Вкажіть причину вашої скарги
|
