З очей моїх скотилася сльоза
і залишила шрам на щоках.
Та приховала цю сльозу гроза -
той дощ, що падав в різні боки.
Та не з небес лилися сльози,
не небо горем заливалось.
То люди утворили грози
і налякали сонце, що сховалось.
І ми за хмарами сховались,
сховали радість, щирий сміх.
Самі від себе відвернулись,
піддавшись впливу горе-втіх.
Що з нами сталось, люди?
Невже вам хтось навіяв страх?
Наша воля вона всюди.
Не посоромте предків прах.
А предки наші не боялись
і не ховались в скрутний час.
За волю нашу всі змагались
боролися на противагу мас.
Так будь же ти нащадком гордим
не посором козацький рід
надію поверни додому,
що існувала сотні тисяч літ!
