Ранок нагадує про себе ковтунами в думках
і нудотою що тисне груди комами і знаками оклику.
Дощ рветься у вікно хоче мене зашити у своїй шкірі в собі
і наповнювати мене своєю вагітністю мною,не хочу
Знову ковтаю понеділок дозою кофеїну до передезу ,недобре
Мої руки списані кульковою ручкою і віршами від цього зовсім не легше
Наче розплавлений парафін тече мій іврит якого я перестала розуміти і сприймати,
себе не зрозуміти,інша наче мова…бре-до-ве
Розділові знаки,чисті сторінки вони топляться в моїй голові
псевдо вигаданим щастям яке сиплеться з рук скріплене шлюбом
бусінками алюмінію і здриганням сусідів,мені байдуже,абсурдове,
як мені все це остогидло...до ломки в ліктях...
Я б хотіла вивчити нову мову,і розуміти її з ним іншим як святість заповідей наших,
але…все це нагадує суцільне тирееее____ чи то зовсім іншу книгу
Моє ,нагадує життя при нульовій температурі за цельсієм
таке вже яке є…
а я хочу чогось теплого…
йду залию собі чаю.
своїм особистим божевіллям
яке сприймаю лише я...