Цвітом вся покрилась
У лузі калина,
Тяжко зажурилась
Моя Україна.
Гірко затужила
Слізно заридала,
Ох і тяжка доля
Знов її спіткала.
Де ж горе взялося?
За чию провину?
Та й занапастило
Рідну Україну.
Прип`ять тихо, мирно
Собі протікала,
Звідки оте лихо
Вода чорна стала.
Люди свято ждали
Хто ж біду наслав,
Садки пожовтіли
Цвіт білий зав`яв.
За що Україні
Такі тяжкі муки,
За що безневинні
Страждатимуть внуки?
Усе, що нажите
Люди залишили,
Серцю все рідне
Навік залишили.
Зона закрита ,
Як страшно це чути,
Була ж вона рідна
Навік не забути.
Усе здичавіло
Поля і діброви,
Лиш спомин лишило
Про землі чудові.
Не раз, Україно
Ти тяжко страждала,
Але вірність козацька
Тебе рятувала.
Сини твої, ненько
Тебе визволяли,
Життя не жаліли
Тобі віддавали.
І сила козацька
Цей раз не зганьбила,
Тебе рятувала
Країно, єдина.
Тих пом`янемо
Кого з нами нема,
Але ти, Україно
Вічно жива.
