Отак от на днях відпочиваючи біля річки, довелося узріти ситуацію яка викликала масу внутрішніх неприємних емоцій. Біля альтанки, в якій знаходився я та зі мною відпочиваючі особи, був припаркований мінівен з кількість кількістю від 5 до 10 відпочиваючих. Власне резонанс викликав момент який я випадково узрів: дитя чоловічої належності, років так 7-и, з привідчиненого салону автомобіля вивітрило своє власне характеризуючий чоловічність майбутній дітотворний орган і почало без всяких вагань справляти свої природні потреби. В цей момент біля нього промайнула чи то рання мати, чи пізня сестра, яка ніяк не відреагувала на бажання хлопця насцяти на всіх. Бо для зору це було доступно дійсно всім. Виникає питання, коли наш народ навчиться хоч якоїсь культури і поваги один до одного??? Коли, блядь(вибачте, та вдалішого слова тут важко підібрати), наш люд перестане жити за принципом «моя хата скраю…»?!?! Ну що це за виховання дітей таке, коли отак от просто, й навіть без малійшого зауваження дорослих, і власного помислу на те що щось роблю не так, дитина справляє потребу в публічному місці?
В мене було з*явилося бажання сфотографувати цей момент, жаль фотоапарата з собою не мав. Так-так, саме сфотографувати. От цікаво мені б тоді було подивитись на реакцію їхньої родини. Мене б мабуть відразу покрили трьохповерховим файним словом і обізвали збоченцем. А вибачте мене, в чому моя провина чи протиправність? Фотографувати здається в публічних місцях не заборонено, на відміну від мочитись. В такі моменти дійсно робиться прикро, гидко, й соромно за наш народ. І як би там зараз всі не раділи з приводу вдоволення нашою країною футбольними туристами, свідомого окультурення в нашому суспільстві не прибуло, на жаль. І не треба постійно жалітись на те, як в нас в країні тяжко жити і які в нас погані жирновладці. Почніть з себе в першу чергу. Невже так тяжко поважати один одного й думати не лише про себе? Тут вже згадується ще один випадок який відбувся півгодиною раніше, на тому ж місці, коли чоловік після звареного чогось там, в чавунній каструлі, пішов ополіскувати її в річку, саме туди, де біля нього безтурботно пірнали й насолоджувались літом дітлахи. І які докори тут висувати до малого, якщо старе себе поводить так само ж нахабно й безкультурно. І ніхто не подумає про те, що завтра він може опинитися на місці тих радужних дітлахів, де до приємної літньої води будуть додаватися бонуси у вигляді шматків борщу, кальмарів(саме кальмара, щоправда сушеного-магазинного, мені довелося узріти в річці), упаковок чіпсів та пляшок пива. Коли ж наш люд зрозуміє, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять.
Прикро за отаке от ставлення, адже ми робимо гірше не комусь, а собі. Ми плюємо не на когось, а на себе. А найприкріше, що свідомо цього не розуміємо. Шкода, адже Ненька в нас чудова: неперевершена природа, милозвучна солов*їна, багата історія й традиції, найгарніші дівчата на кінець!.. Та все це, чомусь, ми паплюжимо, самі того не помічаючи: забруднюємо й руйнуємо природу, нехтуємо мовою, забуваємо традиції, і заробляємо репутацію повій.
Як казав таможенник Верещагін у відомому радянському фільмі «Біле сонце пустелі»: «мне за державу обидно…». Або ж ми просто не бажаємо це все помічати, адже легше зробити вигляд що нічого не відбувається, а у всіх гріхах винна лише погана влада. Чомусь, наш народ не хоче продемонструвати цій владі як правильно, як треба.
Я люблю свою країну, дуже, але багато її громадян просто не заслуговують того, щоб в ній жити і зватися українцем(кою).
09.07.12
ID:
349465
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.07.2012 23:34:09
© дата внесення змiн: 10.07.2012 23:34:09
автор: Special One
Вкажіть причину вашої скарги
|
