|
Чай. Це найсмішніша причина запросити когось у гості. Та мене запросили. Точніше вмовляли з дня у день . Хотіли напоїти ним, а можливо і чаю у них зовсім не було, була лише банальна причина запросити. Просто так ніхто цього не робить. Та все ж я погодився. Не з жалю, навіть не з корисливою метою, ціль у мене була дещо інша. Я хотів їсти. Дико хотів їсти. Бути студентом в наш час не просто, саме через голод студенти і роблять дурні речі, саме через нього я погодився і віддав свої останні 20 грн на вино. Здавалось чому б мені хотіти їсти і скидуватись на вино. Та тому, що де є вино там є і щось поїсти.
Та врешті решт вино залишилось і далі самотньо стояти у магазині, дивуватись з величезної ландшафтної цилюлітної льохи-продавщиці.
Ми придбали пиво. Хоча і з цим виникли деякі проблеми. Не вірили, що нам уже є 18 . І це було логічно. Ми були всього лиш студентами 1 курсу Львівського політеху і на вигляд нам давали років 16 від сили 17. Та навіть на свої «16 – від сили 17» ми курили цигарки Мальборо і заглядались на дівчаток-аспіранток,які були нижчі за нас зростом, але досвід у сексуальних іграх і у зданих сесіях у них був більшим.
Та врешті решт ми знайшли людей, які розумілись на віці, і купили у них пиво. 2 літри і 1 один великий пакет Босс - ось що вдалось придбати на усі наші гроші. Подзвонили Дзінці , і вона короткочасним кунілінгусом і кількома шоколадками все ж умовила стару вахтершу нас впустити,та всього лише до 11. І це не вселяло надій, жодних .
Я піднімався на 10 поверх у передчутті дива,ніс пиво і слухав радісні розмови моїх одногрупників. Ми зайшли у кімнату і я зрозумів,що моя комірчина подібна до нужника,який розташований на вокзалі в порівнянні з її кімнатою. Вона була простора,з низькою стелею ,люблю низькі стелі, вони вселяють надію знайти кінець божевіллю.
У неї було все – відсутність тупих подруг, присутність оголеної гітари , інтернет , останнім я мало цікавився, але він був для мене в певній мірі необхідним,ну і найголовнішим, що було у неї це - тіло. Їжа лежала на столі уже розкидана по тарілках, на моїй було найбільше. Я засмакував,відпив трішки пива і почав слухати голос Трефа і думки гітари. Він співав то Бітлз,то Горіллаз,то сплигував на Океанів.
Ми говорили, вони говорили, я слухав. Розмови носили навчальний характер, іноді схилялись до любовного, але одразу звертали з цього шляху .
Оксі заздрила. Вона заздрила Дзінці ,бо у неї було все це, та заздрила вона перш за все її голосу. А Дзінка все ж таки вміла співати. Вона писала вірші, малювала, інколи бавилась з абзацами і намагалась трахнути прозу,але сумніваюсь, що вона взагалі доросла до того, щоб когось трахати, тим більше таку хтиву панну як проза. Оксі ж була постботанкою – типу звичайнісіньким ботаном який любить випити. Та була все ж на диво красивою для цієї життєвої ролі, акуратні голубі очі, витончений ніс, красиві руки, золотиста шкіра. Хлопці за нею бігали футбольними командами, бо краса в порівнянні з розумом може навіть зруйнувати світ.
Дзінка співала про море, про цей довбаний чай, а в антракті годувала мене з рук виноградом. Та все ж таки я її відштовхнув, тоді, коли вона заговорила про ЧакаНорріса
Я лежав на твердому жорсткому дивані їв киш-миш з її рук,як завжди заглиблювався у його філософський смак і невеличкими дозами заглядав їй під кофтину з якої було чітко видно її апетитної форми животик.
- В тебе красивий животик. Він нагадує мені твори класиків, і вражає своєю досконалістю ліній і форми.
- Та йди не сміши. Я взагалі то набрала трішки зайвої ваги.
- Навіть якщо і так то вона пішла тобі на користь. – я усміхнувся, вона була милою, але у її природі відчувалося щось егоїстичне. Я ненавидів дівчат-егоїстів. Намагався не зв*язуватись з ними і всіляко їх оминати. Мабуть тому що не люблю людей які не відчувають своїх кордонів. А таких в сучасному світі більшість.
Мене годували подекуди подавали пиво,навіть гладили по голові,та я хотів більшого. Хотів зняти з неї кофтину, стягнути штани і провчити цю сучку. Та коли вона заговорила про Чака Норріса я не стерпів. Вдав що пішов за пивом, і між тим сів на інший диван. Відчув смак уже не такого смачного хмільного напою і намагався відволіктись голосом Трефа який цього разу затягнув Лед Зеппелін.
Дзінка пройшла усю кімнату і хотіла притулитись до мене та я знову пересів, мені було не зручно, навіть в якійсь мірі відчував, що мене зрадили, спочатку годували виноградом,а потім говорили про іншого, і це частування – ця найінтимніша на світі річ подібна до сексу але менш пафосна була кинута бродячим псам, це помітили усі – Оксі, Дзінка навіть Треф на кілька секунд зупинив свій спів.
В наступну хвилину у кімнату увійшов Чак Норріс зі своїм зброєносцем Червонюком. Обоє були чимось дуже задоволеними.
Чак Норріс – у зрості мені не поступався, у знаннях випереджав мене хіба що по хімії а культурному розвитку нервово курив в стороні. Та він їй все ж подобався,хоча Дзінка для Чака і Цвека (його новоспеченого друзяки-пофігіста) була лише розмінною монетою. Вона колись була закохана в останнього та тому вона не дуже подобалась сказати по правді узагалі не подобалась от він і вирішив віддати її Чаку Норрісу,той не заперечував. Він мав слабкість до творчих особистостей цим він був схожим на Кеннеді який в свою чергу проявляв слабкість до Мерилін Монро.
Та все ж він був сучим мудаком і невдахою . Ці риси проявлялись більшою мірою у його ревнивості. Він не міг змиритись що його Дзінка навіть так інтимно гладить гітару не те щоб крутити шури-мури ще з якоюсь чоловічою статтю.
Я був зайвим, як і у своєму гуртожитку чи навіть житті. Це було зрозуміло як два пальці у дупу.
Та все ж я думав що вона обере мене. Намагався її всіляко підтримувати у її творчості, захоплювався нею, мріяв про велике майбутнє поруч але вона вибрала Чака Норріса. Можливо я не достатньо яскраво показував їй свою симпатію.
Уже йдучи додому я вперше почув від Оксі про їхні шури-мури які відбувались прямо у мене перед носом а я й не помічав цього.
- Ти чимось схожа на мою найкращу подругу, ти така ж правильна і не пошкоджена життям на перший погляд.
- Що значить бути непошкодженою життям?
- Це значить бути сильною…
Креслення. Це був один з моїх найулюбленіших предметів. Напевно тому що на ньому я проводив безліч паралелей, між людьми між подіями між речами. На кресленні ми діставали таку собі інтелектуальну розрядку, нам не потрібно було напружувати мізки не потрібно було терпіти наївні приклади і розбирати банальні ситуації. І кожного нового заняття ми брали чистий білий папір і починали все спочатку.
Мої одногрупники вмикали класичний рок типу Лед Зеппелін Бітлз Ролінгстоун і під ці перевірені віками ритми ми творили. Ми були в такі хвилини одним цілим не зважаючи на неоднакову успішність, на релігійні переконання, чи смаки в житті.
Я любив спостерігати,за всім за верхів*ям церков, мелодіями трамваїв і гомонінням Монків. Я був один з них. Хоча і не вмів перебирати гітарні струни чи рвати повітря своїм голосом,але був один з них.
Після пар ми зазвичай курили. Дівчата просто стояли а ми курили , через надмірну нервову недостатність,через пари, через несвіжі періжки через сиві й лисі голови викладачів, через сесії які ще не настали але уже наближались з шаленою швидкістю. Ми кусали лікті через усе це і запивали це пивом – пиво найкращий друг голодного студента, все ж краще бути п*яним ніж голодним. Зараз я можу з впевненістю сказати що ми були абсолютно рівними, ніхто не був кращим ні гіршим усі були такими самими 17-18 річними ідіотами які намагались хоча б формально брати участь у цій всесвітній естафеті.
Самотні золотисті листочки відпочивали від важкого жаркого літа і неменш задушливої осені,стежки були вологими а ми недостатньо тверезими. Ми розмовляли про всяку дурню і закушували це все крекером а запивали холодною дешевою водкою . Я нікого не любив і ні на кого не претендував, це вже не до мене.
Цитадель опоясував осінній теплий галасливий дощ, а ми йшли.
Ти сиділа навпроти мене на пустому двоярусному ліжку і читала мене, читала мою прозу.
- Монк мені подобається твоя проза?
- Чим же якщо не секрет?
- Вона така наївна як ти .
- Наївність не завжди погано.
- Наївність – це геніально.
- Ну все досить їсти моє печиво я не для тебе його купував.
- Монк та ти ж свиня я прийшла до тебе в гості а ти гад такий останній навіть не пригостиш мене нічим.
- Я вже пригостив тебе чаєм. Якщо хотіла щось до чаю треба було принести щось з собою.
- Іди ти в баню Монк.
- Тільки з тобою Дзінка ти ж знаєш …
І так ми й сиділи. Вона всоте розказувала мені свою життєву історію, про школу однокласників про нього – товстого свиноподібного нитика-брюнета якого вона кохала, розказувала як вони познайомились як гуляли як пили від гіркоти життя ще більш гірке вино і намагались втамувати свою любовну спрагу цим усім. І це було круто, мені подобались усі ці її уривки – це було так немов ми читали якийсь чужий сценарій …
От так я підробляв психологом-вигнанцем у своєму чужому місті.
ID:
331728
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.04.2012 12:49:44
© дата внесення змiн: 20.04.2012 12:49:44
автор: Gill
Вкажіть причину вашої скарги
|
