Ні, зовсім я себе не знаю!
Але якщо і доведеться
усю гірку пізнати правду,
то, може, світ мене й осудить,
а, може, й ні... А я - ніколи!
Бо як би легко не прикрила
свою вразливість я безмірну, -
однак за рану зачіпає
і викликає кровотечу
усяке необачне слово,
що люди кИдати уміють...
"Живеш - живи!" -мені всі кажуть.
А я умію лиш вмирати...
Вмирать потроху, рік за роком,
гасити свічку, що в тумані
ледь-ледь освітлює стежину...
І ноги в"язнуть у пилюці
всього марнотного, а очі
все сліпнуть, сліпнуть і не бачать
нікого і нічого більше, -
щоб вже повік не приростати,
відтак не відривати з кров"ю...
О, я себе не хочу знати!