Я люблю дивитися в твої очі,
Львове,
в твої тисячі вікон, що спалахують ввечері,
милуватися
в останніх відблисках сонця
божественними силуетами
твоїх храмів,
що стрімко рвуться в небо,
до Бога.
Я люблю слухати твій голос,
Львове,
насолоджуватися в ранковій тиші
вищанням коліс
першого трамваю на скруті,
слухати радісне цвірінькання
горобців весною,
яке дзвінко відлунюється
в старих подвір’ях,
і пронизливу щемливу тишу
твоїх цвинтарів.
Я люблю гіркуватий запах шоколаду,
яким пропахло півЛьвова
і димок паленого листя осінню.
Я люблю ці неповторні,
ні з чим незрівнянні,
львівські запахи,
загадкові, невловимі
незабутні,
як аромат дорогих парфумів.
Я люблю атмосферу твоїх вулиць,
Львове.
І коли мені сумно
і незатишно,
я занурююсь в неї,
як кутаються, коли холодно,
в м’яке тепле хутро дикого звіра.
Я люблю торкати пальцями
твої шорсткі старі стіни,
гладити гриви кам’яних левів,
коли вони плачуть
осіннім дощем.
Я люблю сидіти в кав’ярні,
пити львівську каву
і дивитись крізь фіранку на перехожих,
які завжди кудись поспішають.
Вони не бачать мене
і не помітять
коли
я
піду геть.
Але я їх так люблю, мій Львове!
Фото автора
