Якось у мами – жабки знайшлося маленьке жабенятко.
- Ой, яке ж воно гарнісіньке!- вигукувала щаслива матуся. Вона його колисала в маленькій колисочці і співала таку пісеньку:
- Спи, маленьке жабенятко,
Ти ж стомилось, певно.
Світить місяць біля хатки,
Стало зовсім темно.
Сплять кущі, вода, дерева,
Сплять квітки і трави.
І маляткам спати треба,
Кінчились забави.
Хай тобі сьогодні сняться
Черв’ячки й троянди,
І барвисті та яскраві
Із квіток гірлянди.
Спи, окате серденятко,
Моє любе жабенятко.
Можливо, декому б зовсім не здалося, що жабенятко таке вже гарненьке було, та мамі – жабці її малятко було найкраще і найкрасивіше у світі.
А ще в цьому болоті жила чапля. У неї були довгі – предовгі ногі і на голові – сірий чубчик. Всі маленькі жаби її дуже боялись, бо вона дуже часто сердилася.
- Чвак – чвак – чвак, шляп – шляп – шляп, - говорила багнюка, коли чапля ступала своїми ногами – патичками. І трясла своїм сірим чубчиком. І голосно, страшно клацала дзьобом. Тоді жабки хапали своїх малят і стрибали сторчака у воду. А чапля йшла собі далі і високо підіймала ноги.
Всі в болоті ховались, а наше знайоме жабеня – ні! Воно було дуже неслухняне. Та до того ж йому навкруги все хотілося бачити і чути. Воно сиділо собі на листочку водяної лілеї і смоктало карамельки, які дуже полюбляло.
Побачила чапля жабенятко, схопила його дзьобом і хотіла проковтнути. Та жабенятко не захотіло, щоб його взяли та й проковтнули. Воно залізло чаплі під язика, примостилося там і продовжувало спокійнісінько смоктати свої карамельки. А чапля не могла його звідти дістати.
Почалися для чаплі суцільні страждання. Жабенятко влаштувало їй веселеньке життя.
Іде чапля, як і раніше, високо піднявши голову і трясучи сердито своїм сірим чубчиком. А назустріч їй – сусід Чапелін з сусідкою Чаплюнією.
- Добрий день, сусідко, - привітався до чаплі Чапелін.
- Здрастуйте, - хотіла сказати чапля. Та тільки – но розкрила рота, а жабеня відразу й закричало:
- Кум – кум – кум,
Чапля – сірий тугодум!
Чапелін з Чаплюнїєю дуже образились. Вони ж вважали, що це чапля про них так сказала. І вони перестали з нею розмовляти.
А чапля дуже засмутилася. Вона навіть забула сердито потрусити чубчиком і поклацати дзьобом.
Тепер, тільки вона роззявляла рота, щоб привітатися з ким – небудь, як жабеня вже тут – як – тут:
- Кум – кум – кум,
Чапля – сірий тугодум!
Всі знайомі стали обходити чаплю стороною, а жаби сміялись, що чапля раптом закумкала по – жаб’ячому.
А кулички, пролітаючи над болотом, дражнились:
- Чапля – не птиця,
Жаб’яча сестриця.
Після цього чапля зовсім захворіла. Вона приклала до лоба компреса та послала качечку до аптеки за аспірином.
- Бідна чапля, достатньо їй вже мучитись! Пострибаю – но я додому, тим паче, що мої карамельки вже закінчилися. – вирішило жабенятко та й подалося до своєї матінки.
А чапля випила таблетку аспірину і пішла миритись зі своїми сусідами. І злість її кудись поділась. Їй вже зовсім не хотілося сердито трусити сірим чубчиком, клацати дзьобом та ображати малих і слабких.
Малюнок до казки автора
