Дайте ще дощу!
Хвилинами чекання вбивається самотність
і вішається в відчаї на стіну,
Кривавими мелькаючи стигматами.
Заб’ється у конвульсіях і стихне,
Згубившись у безодні тих агоній…
За чимось недосказаним в погоні,
За чимось недописаним, як сон.
Я знаю
Вірю
Жду
І скірізь лиш Ти.
і кам’яні мости, хиткі, як правда
і почорнілий з горя небосхил..
а стомлена душа вже й не здригнеться
у гамівній сорочці каяття..
безглуздий день
змарноване життя…
а ти все ждеш
ти ждеш
бредеш по колу
ідеш –
біжиш –
і падаєш у бруд,
у відгомін дощів - міських приблуд..
і якщо хтось зламав твої кордони -
над ними вже святиню не зведеш.
І млосний день, скотившись за будинки
Мине безслідно
Безутішно
Марно..
Для всіх, хто вже позбувся глузду,
Одвічний вирок:
Назавжди й безкарно.
А ти все пальцем тицяєш у стелю,
малюєш те, що так і не збулося
під «місячну сонату» божевілля
і жовтий подих спеки у вікно…
І давишся вином своєї втоми..
І щось знайоме
дежавю
міраж..
і щось до болю зовсім не знайоме.
і у своїй фортеці… ні, в’язниці! –
В столиці, в клятоцегляному храмі
Потроху догниваєш
Не гориш
не сохнеш
І мимоволі чуєш в скронях пульс
Як відголос заупокійних дзвонів..
А ніч як пташка мертва на долоні –
І що собі захочеш – те й роби.
Лише не жди і не молись на того,
Хто знав, що вб’є, та навіть не хрестивсь…
Не буду лукавити тож скажу чесно.- я нічого не зрозумів. мабуть це не для мого розуму тому прошу не ображайтесь.
Vogneslava_Svarga відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та тут і справді важко зрозуміти)
набір переживань, емоцій, думок... все за один день... чи навіть кілька годин.
тому не дивно)
сама себе не розумію до кінця...
Талановито творите! Вірші Ваші - СПРАВЖНІ - ЖИВІ, і МУДРІ. Так тримати! А, може, й не так, а ще краще?.. 
