Mist - по німецькі - л а й н о,
І тому гарно,
Що в Києві красиві мости,
Ошатні та вранішні.
Це мости, по яких кожен ранок повзуть,
Повзуть з чорно-зелених Липок на затоплені поля,
На затоплені поля лівого берега,
Повзуть дерева.
***
"Міст" - у родовому відмінку - останнє слово,
Останньої книжки,
Останнього українскього поета,
Останньої франківської поетки,
Яка пертворюються на Одессу,
Коли я стаю жінкою,
коли я стаю рікою,
Рікою з чоловічим імям,
Та жовто-червоними
Жовто-чевоними дівочими рукавами.
***
"Міст"- це згадка - і згадка про те,
Як я міг би мати сопрано,
Співаючи Моцарта,
І тоді не довелося б,
Не довелося би продавати мармур,
Та істи ганчіря.
Міст - це жваві на хтиві нотні обрії,
Складені з червоніх огірків та зелених помідорів.
***
Міст - це телефон повії,
Із мяким кучерявим волоссям,
І лимонною шкірою,
Яка продавала хліб у Житомирі,
І яку можна купити тепер на Хрещатику,
Тому, що у неї великі груди,
І яка любить піццу,
Та дивитися телевізор,
Яка не може виспатися,
Не може виспатися через те,
Що "Догуш Іншаат" - виграли.
Виграли тендер.
Тендер на побудову нового терміналу в Борисполі.
***
Міст - це ксерокопія загублених документів,
І мрії Роми,
Який хотів бути бандітом,
Для того щоб відкрити бістро у Святошино.
Міст - це те, що ти так і не зміг їй пояснити.
Не зміг пояснити,
Що ти - Дніпро,
І що якщо відкрити "Місячного Пєро",
Чорний клавір "Місячного Пєро",
Відкрити просто на Контрактовій -
Одразу ж зявляться німці.
***
Міст - це заповільнення,
Це адажіо, це зменшення темпу,
Заповільнення для автомобілів та для літавр,
Це твої відсутні друзі,
Що зявляються та зникають,
І це бажання почати,
Бажання почати,
Бажання почати і бажання закінчити,
Почати та закінчити дзвонами,
Довжелезними срібними дзвонами,
Що розкачуються на шматках дівочого волосся,
Дзвонами,
Що котяться по колії,
Що котяться з мосту,
Котяться та падають у воду,
Падають у воду як відра,
Як пісні Мами твоєї Мами,
Які віддзеркалюють сонце,
Та жовто-блакитні прапори Малєвіча,
Міст - це сорок мільйонів прибутку для двох турецьких коцернів,
Та тридцять вісім сторінок віршованних медицинських карток,
Які засвідчили,
Що ти залишився сам,
Залишився сам,як і обіцяв,
І те,що ти маєш зараз,
Окрім розстріснутого до-дієза,
Не так вже й погано -
Це Дніпро,
Це дзвони,
І те, як крізь тебе повзуть дерева.
ID:
316705
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.02.2012 11:01:45
© дата внесення змiн: 25.02.2012 11:01:45
автор: Elias Spricht
Вкажіть причину вашої скарги
|
