Мені наснився дивний сон
Мов я стою в широким полі,
Навкруги мене квітне льон,
Навкруги поля лиш тополі.
Чудовий лан, та я одна
У цим барвистім кругодолі.
В краплинах, ніби то сльоза,
Роса на травах прагне волі.
Які ж бо запашні поля,
Яка природа, льон мов море,
Це рідна все моя земля.
Хіба ж ще десь так сяють зорі!?
Твої лани, твої моря,
Широка, вільна і чудова.
Та лиш самотні тополя
Шепочуть, що земля казкова
Від гніту стомлена вже вкрай.
Бо ж ніби й панщина скінчилась,
Й давно вже вільним став наш край,
Безправ’я все ще в нім лишилось.
А чи обрав Господь кому
Бути владиками країни!?
Бо лиш кишеню щоб свою
За час правління та й набили.
А ви, нікчеми і раби,
Платіть податки і мовчіте.
Та скільки ж можна, і коли
Подує лідер у трембіти!?
Щоб покалічений народ
Від цього гніту збунтувався.
Щоб хто «в керма» зазнав турбот,
Людей згадав, не зазнавався.
Щоб у чудових цих полях
Стояв ти вільний і щасливий.
Щоб лиш міцніти в цих краях,
А не тікати геть щосили.
Щоб не просили дітлахи
Шматочок хліба і водички.
Та заспівали щоб птахи
Не так як завжди, а не звично.
Щоб серце кожен міг віддать
За цю державу якщо треба.
А не лиш хаять та плювать
На тінь від влади як у небо.
Вставай народ! Заспали ми!
Нам треба дітям щось лишити!
Борімося за ці лани,
В яких щасливо мусим жити!
Настрій бойовий! 
