|
А думала, що вони героїііііні! Ніііііі! Брее-е-ешу, знову і знову брешу! І знову собббііі… Я їх зневажала… Бо…ббббо
Яааак вони сміли після цього жжжити?! Яаак вони могли після такого не втратити уміння щиро сміятися і сподіватися на Нього? Як…? Як вони могли хотіти жити серед нас, серед нас, щасливих і закоханих? Як вони сміли знову милуватися ранком і захоплено спостерігати райдугу?! Раааайдугу… творіння Того, Хто запечатав у кайдани їхню мрію, Того, Хто до них став справедливим, а до нас, щасливих, мииилостивим… Як вони, могильники своїх надій, дозволяли собі продовжувати дихати і бачити кольорові сни?!... Яаак?
Чччому вони продовжували посміхатися тоді, коли мусили б від болю і безнадії втратити пам'ять і стати деспотичними сссуками? Чому жодна з них не пішла у монастир, щоб там вимолити у Нього мрію чи … Ннні! Не молити, а проклинати Його за біль втрати і вкотре пережитої смерті своєї надії?! Чому вони залишалися поруч з тими, хто не міг дати їм істинного щастя стати колискою, а не склепом?.. Чому?
Навіщо прагнули квітнути серед сліз і переливатися усіма кольорами емоцій тоді, коли мусили б поховати себе живцем? Для кого хотіли залишатися пристрасними коханками і випещували в собі троянди вірності і віри, коли мали б злетіти вниз до того, кого Небо кинуло в тартар? Навіщо, забувши правила пристойності голосіння, сповнювали себе ніжністю і ласкою до тих, у кого мали б вирізати серце? Навіщо?...
Банально… як же усе банально… Допомагає брехня! Віват брехні і маскам лицемірства! Віват порожній квартирі і шуму води у душі! Віват! Ві-ва-ттт… Х…
Знаю, тепер знаю, що життя після смерті існує… Правда, доводиться пригадувати, як звучать і як ззовні виглядають емоції усіх кольорів щастя… А троянди…вони прекрасні, якщо не зважати на біль від їхніх жал, який сіллю проступає на прикрашеному усмішкою обличчі… А Він… Його присутність відчуваєш...особливо, коли уві сні починаєш судорожно молитися за свою надію. Він не обіцяє щастя, але відроджує тебе з попелу… А ти усвідомлюєш, що починаєш жаліти того, кого Він прокляв і скинув з небес. Мабуть, до нього Він теж був справедливим, як і до мене… до нас…
Хм… мала питання, дівчинко? – Май мужність відчути відповіді! Тримай усю їхню чорно-білу палітру!
ПеСе: а Вам доволилося спостерігати жінок, які прагнули вагітності, а отримували смерть?
ID:
368017
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.10.2012 21:25:18
© дата внесення змiн: 31.10.2012 11:39:49
автор: nadionchik
Вкажіть причину вашої скарги
|
