Коли настане день мого останнього життя на волі.Я не згадаю всі свої помилки,а навпаки спалюватиму їх на вогні самозакоханості. Не буду себе мучити,уявлятиму себе гарною,молодою і успішною.Нехай мої діти не дивуються,бо в мене їх немає.Отож,я буду говорити з стінами про всі мої перемоги, про гордості прояви,як всіх відшивала,а друзі йшли під три чорти, бо я така вразлива і придирлива натура,яку захоплювали мої власні принципи і ідеї.А стеля дізнається…у віршах,як розумні незвичайні хлопці-лінь змиритись,а прості закоханні безтямні – олухами були. А я така вся незалежна і свободна,як та країна *Фігзнашо*. Нехай вікна дивляться на мене,а не на їх убоге,як на мене,рутинно-сімейне щастя. Самій зухвалій і псевдо ідеальній набагато краще. Двері, щільніше закривайте до мене прохід, біля мене не місце. Я ж унікум,сама вирішила- сама тішусь.Вмію всіх розкритикувати,адже на землі свята я тут сиджу.На що вам ще жалітись?за що похвалитись?Яку б книжку з*їсти,скільки нових виродити.Знову себе вихвалити старій лампі і вимити по лікоть руки спиртом,так безпечніше…