Мені не потрібно нереальних речей,
Бо серце радіє в барвистих малюнках.
Ховаю лиш смуток серед блакитних очей,
А ілюзію негативу залишу в лаштунках.
Мені не потрібні брехливі слова,
Щоб втікати від звуків сопрано.
Не від них болить моя голова,
А через те, що мучають серцеві рани.
Мені не потрібно казок і балад,
Де тіні шукають виправдань стежку,
Хай серце не б’ється вже в лад,
А я віднайшов твою загублу сережку.
А те, що вартує Всесвіту мого
Дотики сонця і крики утопій,
Блаженство секунд вилитих в чашку німого,
І вічно потрібний рідкісний спокій…