Гості мали на рідкість розважливий тон..
Це блюзнірство впадало у очі не всім.
Тільки пара зіниць, що блукали хрестом,
Мали змогу побачить загрозливий грім..
Втім, розмова не те щоб про тяжби Христа -
Трохи вичерпна тема стосовно часів,
Просто.. щось іспочатку велося не так..
Світ, немов у зашморзі, на нитці висів.
І, не можу сказати, що саме не так,
Просто я помирала за кращі часи,
Але там відчувався безпристрасний смак
До такої ж холодної, вбивчой краси.
..Сонце довго блукало на темному тлі,
крізь безплідних на дощ, надто згущених хмар,
Перш ніж в спраглій принаді дістатись землі
Ледь осяяло двійко бездомних примар..
Приголомшлива пустка дивилась крізь дим,
Упадаючи в пустку сусідніх очей,
І геть зовсім не містив відбитків людин
Цей порожньо-примарний тілесний ковчег..
Досить гарний на вигляд останній Адам
Сам шукав хоч чогось, що б звалося "плоди".
Інший погляд, блукаючи, теж виглядав
Щось на натяк живильної сили води..
Мабуть, цю кінострічку знімав Голівуд,
(не рахуючи мізерний касовий збір),
Бо сюжет повернув на казковий маршрут,
Чимсь тендітно-рожевим потрапивши в зір..
Дві істоти схилились і, мабуть, скоріш
Майже чули тремтіння крихких пелюсток,
Що порушило цю домовинную тиш
Й заразило тремтінням до самих кісток ..
Так, згадавши Кохання, відновлений світ,
Здався б дуже знайомим для когось із нас,
Бо зачитаний кимось прадавній Завіт
Ніби був за взірець, що відтворював час..
Знов.. відлунював стогін сирих деревин,
Що ладнались докупи на вигляд хреста..
Й відмирали чуття від зряснілих новин,
Як війна неприпинно руйнує міста..
Та розорений світ не втрачав рівноваг,
Хтозна вкотре з"єднавши початок з кінцем,
Коли двоє примар, неживих через страх,
Знов схилились над надто крихким пагінцем. )
