Було колись... Вкраїну лютий ворог
На шмаття рвав і нищив без жалю.
Проходив наш народ крізь воєн дим і порох,
Боровся, бо любив, як зараз я люблю.
Люблю я рідну землю, що сповила
Чимало геніїв, відомих в усім світі.
Франко й Шевченко від душі творили,
Велика була слава - у зеніті.
А зараз що ми маємо? - питаю.
Не бачу єдності, взаєморозуміння.
Не бережем культуру, а чому - не знаю.
Таке вже, мабуть, нове покоління.
Соромитися мови Лесі Українки
Ми раптом стали... Коїться що з нами?
Ще й забуваємо історії сторінки,
Величні подвиги Богдана з козаками.
Може, почує хтось мій заклик пам’ятати
Слова, які звучать у нашім гімні.
Давайте цінувати Україну-мати,
Давайте будем Батьківщині вірні.
Тоді вона, я вірю, не загине.
У кожнім серці відгук свій знайде.
І буде жити вічно Україна.
Майбутнє світле ще до нас прийде!
