Холодне ліжко і порожня квартира —
Вже давить у грудях, в лещата стискає.
Нас притисла рутина, як ти зрозуміла,
Що зі мною тебе вже ніщо не тримає.
Хотів лише стати для тебе горою,
Відкинув все зло, що носив я раніше.
Та життя є життя, і ми ж різні з тобою,
Ти врешті сказала: «Я не можу так більше».
Пустка всередині затьмарює розум,
А, можливо, я просто до тебе так звик.
«Буду другом» — іде поза шкіру морозом.
Своє тримаючи слово, я стримую крик.
Ти вибір зробила, інакше не можеш,
І це все природньо, хоча й неприємно.
Хай цей досвід в майбутньому нам допоможе —
Хочу вірити, що все це було недаремно.
Лиш здавалось мені, що я тебе знаю,
Та разом зі мною не мала ти щастя.
Ця наша реальність тобі надто набридла,
Відновити минуле тепер вже не вдасться.
Це була любов, чи я лиш прив'язався?
Та кожен день разом здавався прекрасним.
Хотів відкрити тебе і сам відкривався —
Ти в моєму серці. Поки Сонце не згасне.
Кораблі у найбільшій безпеці в порту,
Та створюють їх взагалі не для цього.
Може й варто зробити вже цей крок в пустоту
І рушати сміливо до всього нового?
Здавалась мені самим Богом даною,
Не про тебе «такої більше не треба».
Маєш кохати, не лиш бути коханою;
А я маю навчитися жити без тебе.
«Не варто було» вже казати даремно,
Бо час повернути назад неможливо.
Ми знайдемо тих, з ким в нас все буде взаємно.
І якщо це фінал, хай він буде щасливим.