Вони живуть поруч моя бабуся і тітка. Бабуся все життя старалась дати своїм дітям найкраще, тому, то шила черговий бантик для елегантної леді, то бігла на роботу аби забезпечити сім'ю. Тому коли їй надали житло у місті без вагань погодилась все ж таки цивілізація. Хоча тітка змиритись з цим не могла вона, як скажена собака бігала до сільського голови і плакала казала, що вона одна і нікому її прихилити, а мати стара стане і перспектива життя у селі її аж ніяк не подобалась. Так після довгих умовлянь їй дали квартиру у сусідньому будинку.
Життя бігло своїм маленьким потягом, підросли діти і відлетіли з домашнього гнізда у різні боки. А тітка та бабуся лишилися удвох та часто приходили одна до одної в гості.
Так минали роки, невпинно малюючи на їхніх скронях сиві павутинки і чим більш вони вимальовувались тим більше тітка ставала неконтрольованою. Їй завжди був пересолений салат чи надто кисла капуста, не так накритий стіл чи не так запрошена вона у гості, її усе дратувало, бо лише вона вміла готувати і всі повинні були, як вівці їй це казати.
Тому не дивно, що вона все життя живе одна із рідних у неї племінник і ми. Хоча все життя її провідувала ще одна моя бабуся, яка виявилась іще більшою нензою ніж тітка та плакалась, що її життя склалось не щасливо. Чоловік та діти художники, сини з невістками живуть у «її квартирі» і заважають дихати повітрям, хоча це при тому, що вона уже майже закінчила будувати свій будинок.
Їй все не влаштовувало у людях, вона наче та п’явка висмоктує інформацію з рідних, а потім біжить до тітки і це розповідає, жаліється, що ми погані і не цінуємо їх. Тому не дивно стало, коли моя матуся запропонувала її глядіти вона сказала, що у неї є доглядальниця. Це інша бабуся ненза номер два.
Отак тітка і переписала свою квартиру бабусі іншій та не моїй, яка її ледве знає. І за все життя, що присвятили мої рідні їй вона відплатила чорною монетою. Тому тепер та інша буде мешкати у її квартирі і продовжувати плакати, що життя несправедливе до них.
Ми вже багато часу не спілкуємося з нею, бо який сенс моїй бабусі в черговий раз запрошувати тітку, яка уже і так скоро буде жити у нас на шиї і розповідати, що борщ не такий і лише вона вміє варити смачно. Тому таких «кліщів» потрібно обходити стороною, щоб потім на старості не було соромно за них. А тітка тепер живе одна у своїй комірці і розказує сусідам, що вже життя налагоджується, бо є сенс і вже ніхто з нас не буде заважати їй спокійно існувати.
