Дід Олександр мав попугая
Такого як трава весняна
Зеленого, та щей блистить
на ньому пір'я кожну мить
І кожен ранок Олександр
того папугу годував
із рук, відкривши тісну клітку
зимою, осінню і влітку.
Думали звик він вже давно
Та не тоді це все було...
Одного разу теплим ранком
Чекав папуга до сніданку
Та тільки як відкрилась клітка
покинув він старого діда
і полетів на двір, в село,
Побачить, як воно жило
і так літав із саду в сад
яскравий зелененький птах
і з горобцями подруживсь
зерно клювати научивсь...
В тітки Олени у дворі
Уже наїлись кури всі
а на землі лежить зерно,
не пропаде тільки воно
бо горобці вже тут як тут
теє зерно щиро клюють
Олена звикла вже давно,
Не перший раз таке було
Та тільки виглянувши з хати
Стала усіх вона гукати
"У нас зелений горобець!"
Швидко зібрався дім увесь
та "горобець" той ще не звик
людей постійно веселить
махнув крилом і полетів
від своїх друзів горобців
а коли нічку пережив
за рідним домом затужив
і швидко він знайшов свій дім
і в тісну клітку залетів.
