Іноді коли стоїш над прірвою, здається наче летиш поруч з думками. Тобі так приємно літати і ти не хочеш повертатись на землю і в який раз падати. Ти ще не вмієш літати. Перед тобою проминають далечіні, широкі гори, просто мрії. Я тінь, яка завжди знаходиться поруч з тобою, живе, просто відображення на землі, маленька цяточка така, як і всі тіні. Скажи може ти вже задихаєшся від того, що я поруч? Можливо просто ти мене не помічаєш?
Хоча я тінь я теж вмію думати і як не дивно любити. Так я люблю тебе, люблю блукати твоїми кроками, люблю відображатись, люблю твої рухи, постать все, що я могла б любити. Я хочу, щоб все було добре, щоб все це не було на один вечір, щоб я відчула знову твої руки, щоб зранку знову бачити тебе. Ти знаєш ми майже однакові. Чому? Я ж тінь. Я все бачу, я повторюю тебе. Ти йдеш я поруч, щоб ти не робив я завжди з тобою. Тобі зі мною добре і ти зовсім не хочеш мене втрачати. Бо якби мені дали крила я б полетіла десь далеко у реальність...
Та я звикла вже майже до всього, хоча б до того, що не довіряю людям я їх боюсь, боюсь своїх думок, боюсь зробити щось неправильно, боюсь втратити крила на яких лечу, боюсь тебе... В тій прірві над якою була вчора я дуже багато зрозуміла, що треба жити реально. Я більше цього не зроблю. Сьогодні ввечері я хочу розставити всі крапки над ”і“ зрозуміти хто ти та зробити висновки. То хто ж я для тебе тінь?