Скільки б ти не тікав і не боявся тої гіркої правди,
коте, що розгулює сам по собі, такий травневий,
боятися не варто- в тобі я не шукатиму розради,
тобі й собі псуючи кілометри невідновлюваних нервів.
Бо в мене, як і в тебе своя печаль, свої турботи, кліті.
І ми на різних берегах одного не збудованого мосту.
Хоч дихаємо ми одним повітрям, одним туманом оповиті,
та ти тремтиш! Продовжуєш всього боятись, коте!
Та ти тремтиш... Ти забуваєш, що ми одної крові:
ти- чорний кіт, я- березнева чорна кішка незалежна...
Можливо десь перетнемось як вийде місяць в повні,
тепер, мій хлопчику, наші шляхи навіки протилежні.
