Прохолодні стали вечори,
І вже пора дістати теплий одяг,
Полярна зірка в небі майорить,
І скоро вже приїде мій, останній потяг…
Він відвезе мене у далечінь,
Де з нас ніхто не є залежний,
І там не чути грошей дзвін,
А тільки ніжний покрив сніжний.
Нехай я буду в самоті , та нині,
Краще бути в самоті в долині,
Ніж корчити привітливим приматам,
Обличчя й тим, хто тебе криє матом.
Поза спиною , за очима , плюють,
У спину тварі ті бездушні й безсоромні,
І при можливості , так заклюють,
Що сам приставиш пістолет до скроні,
Хоча я по життю не боязливий,
Та витримати вже не можу зливи,
Того лайна, що ллють на мене,
Усі, усі кого я знаю , всі крім тебе …
Тому що тобі байдуже , ти лиш машина,
Бездушна ти бляшанка , і без допомоги
Згниєш , як і уся безжалісна скотина,
Яка зажерлася , і залягла в барлоги …
Прохолодні стали вечори,
Дістав трішки тепліший одяг,
Полярна зірка в небі майорить,
І вже приїхав мій останній потяг…
ID:
274965
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.08.2011 18:32:23
© дата внесення змiн: 13.08.2011 18:32:23
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|
