Світанок прекрасний навіть тим,
Що він неповторний і тільки один.
Колись він останній буде,
Та чи побачать його ті люди?
Краплина меду в червонім розливі,
Колиска бажань і серця щасливі.
За обрієм палає блакитний аркуш,
Який підкорив вже стільки душ.
Озветься словесно світанок птахами,
Пробудить нашу буденність думками.
Коли б ми спинились й побачили диво
Палає край неба – і як це красиво!
І кольору стільки насичено й ніжно
Не буде більш так у цій добі світло.
Не скаже ніхто про біди й незгоди,
Коли над землею така краса сходить.
Прокинутись варто на каплю раніше,
Щоб полюбити світ трішки сильніше.
Нехай не тільки тіло спочине,
Хай і душа у мрію полине!
