Він із металу.. красень і гігант
Долав моря немов якісь калюжі,
Безпеки людям був завжди гарант
Крізь шторм, хурделиці і через стужі.
Знаходив порт там, де його чекали,
Там, де надія може й не жила,
Там, де найближчих слізно проводжали
І де любов розулукой відцвіла.
Через дорогу та, що кригой вкрита
Він йшов вперед, здолавши океани, Боліли сіллю вже давно розмиті
Хоч металеві, а все рівно рани.
Він бачив радість, біль і каяття І де злились два серця у єдине, Де розтавання через все життя І де секунди йшли немов години.
І навіть у металу є душа,
Хоча нікому він давно не треба, Байдужість ріже навіть без ножа І хочеться вже полетіть до неба.
Та ось настав самотності кінець
Нема давно ні смутку, ні печалі Лишився літній ніжний вітерець
І тільки клекіт чайок на причалі.
