Як згадаю дитинство, то плачу
Там, глибоко, в безсмертній душі,
Як тепер, я у дійсності бачу
Батька бідного дуже тоді.
Пам’ятаю під стріхою хату,
З давніх-давніх часів.
Кругом неї - із листя загату
І старий під соломою хлів.
Малинові кущі і дві груші,
Сад сливовий, на стежці верба.
На межі, в різнозеленній гущі,
Вигравання дзвінком цвіркуна.
Сорок літ з того часу минуло,
Немов день, як відгомін, пройшло.
Тільки серце цього не забуло,
Чи ж забуде? - бо рідне воно.
Та у цьому не тільки природа -
В біднім домі дитячі літа,
Але й кожного разу нагода
Слухать з Біблії Божі слова.
Їх багато читалося в хаті
І можливість була, й не мала,
Цінність неба для серця надбати
І прийти до Ісуса Христа.
Та я вибрав не Божу дорогу,
Не пішов у юначі ті дні
В Ісусі вклонятися Богу,
Щоб Йому віддавати літа молоді.
Не пішов по дорозі спасіння,
Блудно іншою ревно ходив
І не мав для душі я потіхи,
Бо без Бога на світі я жив.
Та добра не знайшов на дорозі
Тій розгульній, широкій, де світ,
Бо воно є в Єдиному Бозі,
А без Бога - приречення, гніт.
Та коли настраждалося серце,
До безвиході в цьому зайшов,
На межі був не раз, щоб померти,
Я в молитві до Бога прийшов.
І сказав Йому: «Отче Небесний,
Ти є Вічний, Святий.
В моїм серці любов’ю воскресни,
Дай душі моїй, Боже, спокій».
Вмить зцілилося серце від болю,
Спав тягар, що так мучив життя.
Я, мов птах, із неволі у волю
Полетів до небес, до Отця.
ID:
257358
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.05.2011 12:54:45
© дата внесення змiн: 03.05.2011 12:55:21
автор: virshinfo
Вкажіть причину вашої скарги
|