Я бачу свої крила,
Я відчуваю вітер
Та на душі у мене злива
Хто ж сльози мої витре?
Безжальне сонце палить
Душу обпікає.
Вже більш ніхто мене не зрадить,
Вже серце більше не кохає...
Час зупинився, зупинилися сни
І серце спрагле не хоче води,
Бо спускаються сутінки з ночі-самоти,
А серцю байдуже, чи ще вернешся Ти.
І сонце вже зайшло,
Та місяця немає,
Вже сум бере мене в полон,
І чорна ніч вже обіймає,
І зорі заглядають мені в очі,
Та там нічого вже нема:
Лиш ніч, і прірва, й пустота.
Питаєшся чому то стала я така,
Що у душі колись жила весна,
Що щастя було у очах,
Й усмішка торкалась на вустах
Кохання квітів,
Що плутався в волоссі вітер,
Що сонце пестило вуста,
Що я була твоя?
Одне питання в Тебе:
Чому захмарилося небо,
Чому так низько небеса,
І звідки чорна полоса?
І б’є безжально вітер у лице
Чому мене питаєшся про це???
Ти кохав любов’ю,
Ти любов’ю серце убив,
Бо це Ти у душу мою
Чорну ніч впустив!
2008р.
Litera відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Та де там іноді читаючи гарні вірші, виникає думка, шо я ніколи так не напишу... В мене є багато віршів, але тут ліміт викладання
Але зараз Муза приходить до мене рідко...