Я люблю... Слова такі важкі...
Щоб вимовить, такі страждання треба,
Та потім ти літаєш вище неба,
Неначе вітром з помаху його руки...
В тобі кружляють не складні думки,
Про небо, місто, воду і зірки...
І ти піде з коханим на край світу...
Хоча ці жертви, певно, не для мене.
І серед днів у золотого літа,
Де те життя стоїть будене,
Там, я скажу слова йому ці скоро...
І тяжко буде їх йому сказати,
Та краще я скажу й його не втрачу,
Ніж потім плакати і помирати...
Люблю. Слова важкі. Важке кохання...
Та не полишить серце та остання
Надії крапля, що в душі держу...
Не уявляєш, яктебе люблю...
При виді, як німе, стрибає серце...
Як я тебе кохаю... Якби знав...
Я ще одного про тебе не знаю:
Чи був коханим й чи колись кохав?
Можливо, ці три слова будуть зайві,
Якщо слова твої на це питання
Знайдуть в собі якийсь хоч негатив...
Можливо, ти ніколи не любив?