Сивіють очі, яблука достиглі
Зелена повінь примхи відійшла,
Час зупинився, по ярах осінніх
Росте зажурно чарівна роса.
І то не пісня, то тваринна хить
В самітності блукає до світанку,
До зустрічі... Усміхнена блакить
З холодним серцем тулиться до ганку.
І неможливо розімкнуть вуста...
Непевне "Я" - жовтого листя жмут...
Лише земля шепоче: "Я - твоя",
Лише тумани бачать, куди йдуть.
