Ніч тиха
Лиш знову тінь тих ранніх почуттів.
Протягну руку у темряву зворушень.
І затишок... якого так хотів.
Усміхнений ненацьким божевіллям.
Сп'янілий від сорому в житті.
Богемія та барви воскресіння
бурлять в розкішних спогадах душі.
Відкрию очі лиш заради розуміння,
де дотики важливі. І твої
сором'язливі очі в мерехтінні
приховували Вічності свої.
Ця гра, як смак розчарування,
в якій ти - джерело та ціль,
й ненависть до минулого бажання,
й бажання до минулих почуттів.
Ніч тиха. Тихі сповіді в зізнаннях.
Губами вимовляю імена.
А за вікном епоха, де кохання
родилося й померло у словах.
Мінор в мелодії - традиції страждання.
Вогонь в уяві.
І уява в тривіальності подій.
І банальність, як глибини з моря правди.
Ну і правда, як критерій для усіх.
Море, наче гуща справжніх правил.
Правила та принципи твої,
в яких я знов знаходжу самість,
й вирощую шляхетність своїх мрій.
