Ми суїцидникам кричали «Браво!»
І напивалися отруєним вином,
Коли вони в агонії стогнали,
Для нас на біс вмирали знов і знов.
І зорями цвіли червоні фарби
На тілі вічно молоділої весни.
А ми! А ми раділи, що не впали.
Реальність нам огидна. Тільки сни.
Збирали у кулак своє шаленство
І цінували, немов прокляті скарби.
Вмикали пам`ять тільки в ті моменти,
Коли волали із пісень рядки.
І називали кожен день останнім.
І намагались обігнати власний пульс.
Пережили занепад глядачами.
Занепад власних слабкостей… Забудь.
Забудь про втрачене. Коротка пам`ять –
То запорука оп`яніння щастям вмить.
Забудь про совість, що уже не ранить –
Скрутившись у куточку, тихо спить.
Забудь! Забудь! Ми ж вмієм забувати!
Та й краще, аніж танцювати на кістках!
І будь щасливим серед тих, хто плаче.
І носить орхідеї на руках.
дякую, приємно 
