так терпко тисне печаль кольорами,
схиляє туманом до сухості трав.
затягнутим небом десь поміж гілками
пісочний годинник розтанув в вітрах.
я бачу тебе. владна й спокійна.
до ніг твоїх сходяться знаки часів.
сяючий пил крізь століття по війнах
осяде на віях твоїх малюків.
по лініях, стертих людським існуванням,
хапаючи тінь, я до тебе пливу.
стіна за стіною, кроваве мовчання
заповнює серця невпинну криву.
я бачу, стоїш за моїми думками
без контурів, змісту. одна лише суть.
волосся все плутаєш поміж стрічками.
наївність очей твоїх мною течуть.
відкриєш всі двері, бо ти - це глибинність,
бо все існування - нікчемності звук.
джерельна вода, найчистіша невинність.
повільна печаль підіймається з рук.
сплетіння тунелей і воскових ліній.
дорога твоя - по спіралях орбіт.
я буду тримати цей спогад щосили,
допоки не впаду до твоїх ніг.