У церкві край села простий вівтар -
В житті уперше і востаннє
Там наречені у величний дар
Приймали таїнство вінчання.
В повітрі ладан з воском поєднались,
молитва строга в церкві панувала,
одна свіча із тріском розгоралась,
а інша свічка рівно так палала.
«Хоч би не згасла, Господи, пильнуй..»
- Благала мати нареченого у Бога.
Господь молитву матері відразу вчув,
Примусив догоріти. Доля строга,
Добрішою від Бога не була -
Хоч діток, внуків дарувала,
Хоч сина потім берегла,
Але таки здоров*я вкрала.
Десятками років раніше ніж годиться,
До палки прив*язала чим скоріш,
дозволивши заочно на життя дивиться
без швидкості і сили, як раніш.
І темрява на відблиск щастя пролилась
видніється коси старенької оскал
Давно покритий пліснявою час,
бо всіх приречено на свій фінал.
Звелися очі до небес прощально
неясний кашель вихлюпнувся в звук,
пробралась тиша в слух печаллю,
і зник у серця змученого стук ...
В повітрі ладан з воском поєднались,
молитва по щоках сльозами витікає.
Ікона, квіти, фотографія стояла.
І свічка в головах труни палає.
(оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218335 )