Вечір. Вулиця. Мороз. Сніг
Все побіліло. Гарно, напевно. Вона стояла посеред засніженої вулиці і думала. Сама не знаючи про що. З наушників улюблена пісня, кругом діти, бігають, граються. Вони прекрасні. Маленькі і хороші так і віє теплом.
Вона усміхалась. Стояла непорушно, люди дивилися скоса, але нічого не говорили. Мовчали, а могли..могли щось сказати...Та навіщо? їй це не було потрібно. Вона стояла і чекала друзів, які по неясній причині запізнювались. Біля неї зупинилася маленька дівчинка і завела розмову.
- Привіт. А як тебе звати? Не хочеш зі мною погратись?
- Привіт) Я Катя. Ой я би з радістю, ну давай. Тебе покатати на саночках?
Дівчинку побачила мама, насварила, що та розмовляє з чужими і забрала. А вона і далі стояла посередині вулиці. В останнє...
З рогу виїхала машина, несподівано, в таку метіль це було дивно.. А вона так хотіла жити, так хотіла.. ще така молода, завжди усміхнена...
Збоків тіки лунали крики перехожих, серени швидкої, міліції. Перелякані крики дітей.. Вона в останнє відкрила очі, подивилася на сніг який падав на неї, промовила слово "якби" і померла... А вона так не хотіла помирати...
