Осінній лист впаде на землю
Журбою котяться слова
Вона від мене так далеко
Чи досі ще жива вона?
Приносить звістку вітер й стрімко
Біжить на зустріч у вогні
Вона йому зоставить квітку
На тому місті де вони
Клялися в вічному коханні
Цей спогад в зустрічі останній...
Засохла квітка, та пелюстка
Одна зосталася жива
Ще в серці жевріє надія
Чому ж на зустріч не прийшла?..
Він пише лист сто п'ятдесятий
І покладе його на стіл
Лежить там перший, другий, п'ятий...
Його думки належать їй
І кожен день душа палає
Можливо, згасне цей вогонь,
Але робити що незнає
Вже й сивина блищить зі скронь
Вона ж така красива, ніжна
Та прагне жити забуттям
Його кохати буде вічно,
Але живе чужим життям
Вдавати тяжко що щаслива
І хоче плакати й щосили
Стискає серце, біль з'їдає
Всміхається - в душі страждає
Спокійно жити неможливо
Вона багата і красива,
Та проміняла б все на світі
За ті красиві чорні очі,
Які лиш бачить в темні ночі
У сні приходить, обіймає
Розповідає що кохає, що незабув, що він чекає
І сонце світить так яскраво,
Та ніч проходить - знову хмарно
Так тяжко... тяжко в світі жити
Чужими мріями і сум
Так часто пронизає серце
Він ще живий.....він не забув?
Приносить звістку вітер й стрімко
Біжить на зустріч у вогні
Вона йому зоставить квітку
На вічну пам'ять у пітьмі
Й останній лист впаде зів'ялий
І ляжуть в ряд сумні слова
Вона далеко так від мене
Будь Ласка, тільки б ще жива!..