Сьогодні день, щоб написати нотними знаками на склі нашу пісню. Бо ти заграєш, а я станцюю. Сьогодні день, щоб прокинутись в одному ліжку, отримати електронного листа з іншого життя, втратити всі сили й вмерти.
Сьогодні день для людей, хвилин та слів – найважливіших. Вони є буденністю кінофільмів, мильних опер, старих вмерлих фото. Тому втрачають зміст. Але інших нема й не буде.
Колись в школі вчителька української пояснювала різницю між «люблю» й «кохаю». Мені не підходять обидва. Потрібно інше. Потрібні слова, що як я змінюють настрій, як ти – обіймають вночі, що як вони – говорять. Потрібні букви із запахом вранішньої кави з твоїх рук. Немає таких.
Немає слів, коли блукаю вулицями не знаючи твої адреси. Немає, коли розглядаю краплі в калюжах від спільних дощів. Немає слів – є лише щось живе й тепле всередині, що приходить з ніжним дотиком твоїх долонь до волосся. Чи надовго? Хтозна?
Хтось є там наверху – могутній й добрий, бо дозволяє народжувати три слова знов і знов в поміч. Може стануть назвою нової книги з чистими аркушами для втілення мрій? Текст стане згадкою, слово – каменем, що збудує дорогу. Щоб повільно йти й триматись за руки, щоб поспішати до дверей теплого будинку, щоб бігти і впасти, розбити коліна, заснути й прокинутись. Разом