Присвята відсутня, всі збіги випадкові, без проведення паралелей з реальним світом
Жив-був світ, що чомусь ненавидів одну дівчинку. Ніхто не знає чому - певно то була її нещаслива карта, така собі пікова дама, а може навпаки - щаслива (та ж). В будь-якому разі так сталося, і на те відношення навряд могли вплинути відуни, гадалки, мудрі пенсіонери та наївні старці. Хіба що люди, та де ж їх знайдеш нині... Й виришів світ однієї погожої днини зробити її святою.
Спочатку вона певно дивувалась. Може їй було навіть приємно, втім часом вона й шкодувала про такий рок - всі святі трохи мученики. Хоча ні, що це я, спочатку вона не розуміла того. Розуміння прийшло згодом, з дорослістю... Уявляєш, як то, коли тебе майже ніхто не сприймає за людину? Всі тебе люблять, цінують, поважають, ледь не моляться на тебе, хочуть бути з тобою, кохати, опікати, рятувати... Ти є героїнею численних короткометражок, та ти самотня в тому мікрокосмі. Ти мов диво на піддослідній станції, мов птаха в золотій квітці. Ти - вона.
І от проходять роки, але люди не втрачають до дівчинки інтерес. Її млоїть від тої уваги, і вона не має куди втікти, бо всі двері відчинені, і навіть стін не залишилось. Мрії збулися, вона - бажаний гість серед гопів і хіппі, металюг і інтелігентів, бабць-пенсіонерок та п'янчужок-картярів. Вона може сподобатися будь-кому, зазирнути в будь-чию душу чи навіть випити її до дна. Кіпа друзів, щастя, мрії збулися... Світ переміг. Одного дня дівчинка пішла, і ніякий рокер-переросток не зіграв їй рятівну пісню. Люди плакали, несли стоси колючих й холодних троянд до її труни, проводжали її натовпом, співали чудні пісні біля її могили, молилися й стогнали з відчаю, картали і карталися. Її пам'ятали, і місяці по тому до її могили з'їзджалися її друзі й просто знайомі, щоби віддати їй останню данину. Померли всі любові до неї, і хлопи зажили своїм тускним життям. Світ поховав її.
ID:
215373
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.10.2010 20:44:53
© дата внесення змiн: 10.10.2010 20:44:53
автор: Akademik
Вкажіть причину вашої скарги
|
