Світу вже немає – тільки ти.
Ти, твоя усмішка, очі-зорі.
Говорять там щось люди про мости,
Між нами їх нема. Усе прозоро.
Прозоро до абсурду. Я і ти
Нас двоє є на цьому білім світі,
Як день і ніч, реальність як і сни.
І не плете нам доля свої сіті.
Та краще доля хай би та плела,
Нехай би ми барахтались з тобою,
Нехай би сіть та спільною була,
Нехай би світло все закрило млою.
Я впевнена, що ми б перемогли.
Світило б сонечко для нас з тобою
І показало шлях в щасливі сни
А мрія стала дійсністю святою.
І ми б з тобою. Тільки я і ти
Ішли у ніч збирать чарівні зорі.
Говорять там щось люди про мости.
Нема мостів, нема нічого. Все прозоре.
Прозоре, і пусте, і непотрібне,
Не вічне, не таємне, не святе.
І не щасливе, навіть не чарівне.
І не моє, на жаль. І не твоє.
Ми різні:різні долі, різні сіті.
І небо різне й сонце не для нас.
А в душах зовсім різні квітнуть квіти.
Й не знаєш ти про мене у цей час.