Я не тремчу від холоду,
Не мовчу від голоду.
Я не бачу людей,
Не чую скрипу дверей.
Я вся у темряві ночі,
І в твоїм полоні очі.
А всередині все біжить,
Кудись далеко летить.
Вслухаюсь в тишу,
І твій погляд.
Тебе не полише
Мій світогляд.
Навколо люди і авто
Та хто нас знає?
Та ніхто!
Впевненість кудись зникає.
Про тебе геть нічо не знаю.
Але до губ твоїх тягнуться очі.
Скрипить гілля і вітер дме охоче.
Думок вир спіймать не можу.
Мовчати я більше не в змозі.
Та де слова? Немає слів...
Немає на опис почуттів.
Ти обійняв мене і глянув щиро.
О,Господи! Як це красиво!
Дай сили змовчати, чекати.
І треба вже іти до хати…
Немає сил мовчати, й тут-
Ти сам зірвався із цих пут
Й тремтяче торкнув губ.
І втратив силу своїх рук.
Як це прекрасно! Як невпинно
біжить час, не жде він нас.
І хай не жде, тут мить цінніша,
Бо не повторится вже більше.
А я чекатиму ту мить
І в спогадах прокручу цю пластину
Всім серцем тримчу й жду хвилинну,
Наступного щастя і чекання.
Я вірю,що вона настане.
Не знаю як, але знайду я час
І знак,що знов нас на вулиці зведе.
І знову на лавку заведе!
