Грайливо роздягається верба,
Червоно одягнулася калина,
і в небі десь курликає журба,
по сивих хмарах шлях у вирій лине.
Востаннє зігріває теплий промінь,
і павутинка в небі голубім,-
як літа райдужного тихий спомин,
бабине літо плине по землі.
В калюжах віддзеркалюється вітер,
гуляє по садах, зриваючи листки,
і на подвірї ще цвітуть осінні квіти,
їх кольори яскраві та терпкі.
Грибочки повигулькували в лісі,
в саду достигли яблука й грушки,
І листя пожовтіло на горісі,
ковром червоним вкрилися стежки.
І час крокує тихо та повільно,
а сонце довше бачить свої сни,
дощ з вітром тут змагаються невпинно,
готується до сну природа восени...