А, може, просто взяти і піти,
Залишити розкидані папери,
І недопиту каву на столі,
Й заплутаних інтриг смішні химери.
Піти, не обертаючись назад,
Щоб без жалю, без докорів сумління.
Я так хотіла виростити сад,
Та не зросте він на шматках каміння.
Я намагалась сіяти добро,
А пожинала стриману байдужість.
Уїдливе, розбещене нутро
Режиму дикого показувало дужість.
А, може, просто мовчки переждать,
Допити каву, позбирати теки
І, повернувши голову назад,
Вдивитися в минуле недалеке,
Де я - дівчисько. Мрії в кольорах.
Невпевнена, ба навіть полохлива,
Проводила свій вільний час в сльозах,
Згортаючи розірвані вітрила.
Та з часом загрубіли почуття,
Ставала більше схожою на стер*во.
І не торкалось серця каяття.
Хіба що нерви... тільки нерви...
А зараз просто взяти і піти?
І не зламать стійкі стереотипи?..
На клаптики - важливі папірці.
І порцеляна об стіну розбита.
Дзеркальце в руки. В нормі макіяж.
Я не піду, бо відступать негоже.
Зійду до них. Якраз ввійшла в кураж
О, Господи! Як я на себе схожа!