Підводжу долоню до тої свічі -
вогонь не пече,а навіщо?
Немає сильнішої болі, ніж ти,
немає теплішої річі …
Уява мене в той сад завела,
що сама змогла я насіять.
Вона до цього мене довела,
що перестала я вірить.
Всі цінності світу зберу у собі.
Кохання – це вічність.
Не можна гасити жовчу свічу –
вона випромінює світло.
Як спогад, лиш зараз виникло це.
Іду до вікна на горищі.
Несу за собою ванільну свічку -
немає там більше їй місця.
Не можу угледіть у каплях дощу
портрет молодого вітру,
Що підхопив і відніс в сад,
що випромінював світло.
Я хочу повірити у свої сни,
та вони лиж витвір уяви.
Немає його тут і мене з ним,
то все лиш сильна уява.
Даремно я стукала в двері йому.
Даремно писали листи.
Немає у світі кохання того.
Існують лиш твої думки.
Як птах далеко тебе віднесуть,
а можуть розбити на крихти.
Лиш вони все знають, лиш вони скажуть,
та правди у цьому ні свити.
