На суд художник викотив яйце
страждання, мук, народження, гріха,
а клоун впав і загубив лице —
о глум, ганьба і ґвалт, і ха-ха-ха!
Арена — стерва, глядачі — вандали,
паяц, ти розтягнувся на піску,
коліно збите, цирк реве зухвало —
дозвольте сплюнути — ку-ка-рі-ку.
Розп'ято сміх і проклято арену,
я доповзу до ванни й коньяку,
спалю мости, забуду про Сирену
і розіб'ю, що склеїв на віку.
Я з капелюхом вийду до вокзалу,
візьму гітару, «Приму» — це не трюк,
мене уперше жебраком назвали,
хоча паяц не прийме гроші з рук.
Моя гітара рве несамовито,
моя горлянка вже хрипить без слів —
я — клоун, я не звик радіти,
коли вогонь кохання догорів