Сльоза чорнило роз'їда. Рядки змiшались.
Чому цей лист так тяжко пишеться менi?
Змiнилось що з тих пiр, як ми розстались,
Куди подiлись нашi кращi днi?
Адже в чужому опинившись краю,
Я сам-на-сам з тривогою стою.
Та, попри все, тебе одну кохаю,
Мою єдину, ластiвку мою.
Але коли пiд гострий нiж зневiри
Потрапить серце - все-таки живе,-
Як вижити, не загубивши вiри
В те, що полуда iз очей спливе.
Як зберегти на вiдстанi кохання,
Чим розiгнать твої тривожнi сни,
Чи взагалi доречнi оправдання,
Коли не чуєш власної вини?
Яка тобi ворожка нашептала? -
Бодай би всох той капосний язик!
Кому ми, люба, на дорозi стали,
Кому "пече", щоб я навiки зник?..
Мiський годинник пiвнiч вiдбиває.
З-за хмари мiсяць виглянув на мить.
Не пишеться, хоч вкотре починаю -
Папiр зiм'ятий в кошик полетить.
Але одне я знаю досконало:
Я зборю все на збитки ворогам.
Тож хочу, щоб i ти запам'ятала:
Тебе не лишу я й нiкому не вiддам!
Радий, що подобається! Дякую.
Дякую за увагу!
чудова у вас поезія!
