Мовчи. Слова вже не потрібні.
Усе, що міг ти вже сказав.
Такі чужі, що дуже рідні,
Земні істоти в небесах.
Мовчи. Не руш столітню тишу.
І сліз не лий- то лиш вода.
Осінній лист тобі залишу.
Щоб ти мене колись згадав.
Мовчи. Ковтай вино солодке.
Дивись на те, як дим пливе.
Вібрація. Знайомі нотки.
У телефоні хтось живе...
Мовчи.Дивись тепер на когось.
Комусь віддай себе от так.
А мій чужий холодний голос,
ночами чутимеш на смак.
Мовчи. Не кидайся словами.
Ти думаєш, у них душі нема?
Роман, написаний не нами.
Роман писала я сама.
Мовчи. Сюжетів не вигадуй.
Я все продумала давно.
Ти щастя кинув десь позаду.
Лежить залякане воно.
Мовчи. Чекай, що сонце встане.
І будь щасливий навесні.
Весняна квіточка зів"яне.
А лист осінній - точно ні!
Мовчи. Лови проміння зранку.
І голову на неї опусти.
Вона кохана чи коханка?
Віддав їй тіло. А де ти!
Мовчи. Не бійся злих морозів.
Вони не вічні, як і я.
Тобі - всі усмішки і сльози.
Були. Бо думала - твоя.
Мовчання — золото. Красиво.
Правдиво-гірко не спинив.
Самотній вовк, проте щасливий.
Чужу вовчицю не впустив.
Купався в сонці, вітром грався.
Вже за спиною крил не мав.
І лиш коли помер дізнався.
Що надто довго він мовчав...
