Невірь словам, що боляче так ранять,
Невірь думкам,які обмануть,
Невірь у долю, що нещира,
Невірь людині, що так мило
Всміхається, а погляд вбиває
Невже так й насправді буває?
Поглянеш ти в небо блакитне
І сонце можливо розквітне
Та погляд той зостанеться-
Невірь, все на світі минеться.
Лишається правда з тобою
Нещирість й брехня навкруги?
Та краще лишайся собою,
Ніж будеш обманювать й ти
Проходять роки у безмежність
Лишається крихта добра
І це лиш твоя незалежність,
Ти завжди такою була.
А руки тремтять і журбою
Впадуть на папері слова
Думки, що лишила з собою
Невже ти комусь віддала?
-Тому, що нещиро всміхався,
Йому?-він зненацька десь взявся
Красивий-душа кам'яна,
Тобі ж чи потрібна вона?
А погляд так манить даремно
Й ти бачиш його у ві сні
Дорога, машини й шалено
Біжиш ти поглянуть у очі ясні,
Та бачиш, шляхи розійшлися
Наліво, направо....куди?
І вранішнє сонце засліпить
Заплакані очі твої.
Весна, все красиво довкола,
Та шляху нажаль не знайшла
Коліна розбивши в дорозі
Назад ти зі смутком прийшла,
Не віриш більш в очі красиві
Й в ту мить, що здавалося щирі
Не віриш у смуток, не віриш в обман...
І лиш на дорозі лишився туман.