Життя прекрасне,– кажуть люди.–
Жити треба, хоч би що,
Бачити лиш користь всюди
І не зважати ні на що.
Та що, коли нічого доброго не бачиш,
Ходиш ніби зомбі по землі:
Не веселишся, не сумуєш, не радієш і не плачеш,
А день і ніч живеш в пітьмі.
Що тоді робити – жити чи померти?
Життю радіти натягнувши маску?
Себе обманювати, підбілюючи чорні краски?
Ми будем жити, веселитися й співати,
Вгадувати чужі маски і свої кожен день міняти.
Кожен ранок ти встаєш, натягаєш маску,
І щоб вийти в чорний світ,
Береш білу краску.
І красиш все, підбілюєш до блиску.
А ввечері лягаєш спати й закриваєш кришку...
Свідомості своєї.
Та за ніч усе чорніє,
І боїшся ти,
Що скінчиться біла краска,
І помреш в пітьмі.
