Почуття нове засіло в серці,
Кожен день тривога на душі.
То бажаєш жити, а то – смерті,
Не розумні все діла твої.
Загубилась в перехресті днів.
Що робити? Навіть я не знаю.
Миготять щораз в очах огні
І тривоги тебе не минають.
А під серцем б’ється вже малеча.
Ти у плач. Ну що уже робить?
Не можлива тут для тебе втеча,
І не треба все себе винить.
Під серденьком б’ється інше серце.
Ну невже ще боляче тобі?
То печаль, твоя печаль уперта,
Пошукай надію у собі.
Скажеш слово – дивом відіб’ється
І душа твоя німа
На той зов тихенько відізветься,
І мине у мить твоя весна.
Мила ніжка, що у грудях б’ється,
Дивний стан, медовий, запашний.
І нехай сльоза не раз проллється,
То лиш кошмар якийсь нічний.
Сльози щастя литимуть додолу,
Скаже світ спасибі від душі.
І не вір ти більш нікому.
Бо слова не вірні ті чужі.
Ти даруєш світу нову силу,
Нову втіху, чудо і тепло.
І на серці стало мило-мило,
Вірну вість майбутнє принесло.
Тож радій, а не сумуй віднині,
Бо сталось те, що краще на землі.
Берегиня, неня, мама нині,
І найкраща роль дісталася тобі.
22.07.2007
